журнал «Старожитності та сучасність»

Історія, Культура, Архівна справа, Краєзнавство, Новини

Previous Entry Share Next Entry
КОЛИ АВТОГРАФИ ЗАГОВОРИЛИ
stepan53

У Чернівцях, в центрі історичного середмістя, в розкішній віллі початку ХХ століття, п'ятий рік працює культурно-просвітницький осередок, перша в Україні приватна бібліотека – Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського. Її фонд – це книжки та періодичні видання Анатолія Миколайовича, який збирав їх впродовж усього життя. Бібліотека відкрита Чернівецькою міською радою, і тепер ці книжки доступні всім, кому небайдужі духовні скарби людства. Окрема меморіальна кімната бібліотеки присвячена саме А.Добрянському – літературознавцю, кандидату філологічних наук, доценту кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, мистецтвознавцю, поету, лектору, неперевершеному ведучому філармонійних мистецьких вечорів і концертів, заслуженому діячу мистецтв України, почесному громадянинові міста Чернівців.

У ній, крім особистих, найнеобхідніших дуже скромних речей, розміщені книжкові шафи, в яких книги знаходяться за склом. Це найдорожчі серцю А.Добрянського книги. Тут – майже тисяча примірників з дарчими надписами, в основному авторськими, для цієї неординарної особистості. Коли вони були виділені в спеціальний фонд, то бібліографи побачили, що, досліджуючи їх, можна вивчати біографію Анатолія Миколайовича. Ідея працівників книгозбірні була підтримана Чернівецькою міською радою та управлінням культури міськвиконкому, за матеріальної підтримки яких світ побачило наукове видання "Свідчення й освідчення..." (Автографи для Анатолія Добрянського). Книга видана Чернівецьким видавництвом "Книги-ХХІ", на 328 сторінках якої вміщені змістовні розповіді про 441 досліджений автограф. Автографи А.Добрянського охоплюють період починаючи від 1951-го і закінчуючи 2003-м роками. Про його величезне захоплення книгою свідчить вже перший автограф:
"Від Сокирянської районної бібліотеки для дітей та юнацтва, активному читачу за участь в конференції на тему "Книги, що навчають нас жити і перемагати" учневі 9-го класу А. Добрянському 22 квітня 1951 року" на книзі Д. Бедзика "Оповідання про Олега Кошового".
А потім почалося активне, насичене яскравими подіями, студентське життя. Майбутній філолог з головою занурюється в наукове життя Чернівецького університету, культурно-мистецьке життя Чернівців. Свідченням цього є нові дарчі надписи:
"І премія студенту ІІІ курсу філологічного факультету за доповідь "Земля" О.Кобилянської на сцені та на екрані, прочитану на Х студентській науковій конференції".
Або наступний:
"Ректорат і Рада наукового студентського Товариства Чернівецького університету нагороджують... за представлену ним на ХІ науковій конференції студентську роботу на тему "Сонети Івана Франка" першою премією".
Саме завдяки автографам знаємо, що 24 жовтня 1953 року другокурсник Анатолій Добрянський зустрічався в Чернівцях із двома київськими поетами, недавніми фронтовиками – Ярославом Шпортою та Миколою Руденком, які подарували йому свої перші поетичні збірки "...на згадку про зустріч в Чернівцях" з надією, "...що ми ще не раз зустрінемось на спільній літературній ниві", "...з вірою в його талант, з найкращими побажаннями".
Наступна його зустріч з Миколою Руденком відбулася у вересні 1956 року на квартирі свого старшого приятеля, поета і прозаїка, а згодом лідера Української Гельсінської групи. Безперечно, Микола Данилович своєю ерудицією справив незабутнє враження на відкриту до всього нового душу А. Добрянського. Тому, коли він пізніше зустрівся в редакції газети "Радянська Буковина" (1960), в якій на той час працював, з молодим В'ячеславом Чорноволом, то їм вже було про що поговорити. Про це свідчить надпис: "Побратимові Толікові Добрянському оцього "космополіта" на щиру згадку Чернівці, 27/ІІІ. 60 р." на збірці вибраної поезії Миколи Вороного (1959 р.).
Патріотично налаштований автор книги, знищений більшовиками, іменувався тут "космополітом", мабуть, тому, що свого часу переклав українською мовою "Інтернаціонал". А на перевиданні збірника матеріалів, укладеного В. Чорноволом у тоталітарні часи й надрукованого тоді в Парижі, – "Лихо з розуму" (портрети двадцяти "злочинців"), перевидані 1991 року, упорядник написав: "Дорогому Анатолію Добрянському з сердечністю. В. Чорновіл. 27.ІХ.92 р., Чернівці", - тобто тоді, коли він приїздив до міста над Прутом як народний депутат.
Викладачі університету були подивовані щирим зацікавленням юнака до українського слова, тому його часто залучали до серйозної наукової роботи, про що свідчать автографи на серйозних наукових монографіях. Так, на словнику-довіднику "Літературознавчі терміни" професора Василя Лесина читаємо: "Моєму дорогому літературному синові-златоустові ... в знак захоплення його талантом". І трошки пізніше на своєму дослідженні "Лесь Мартович. Літературний портрет" він йому щиро зичить "...скорше розправитися з сонетом".
Саме по українському та світовому сонетах захистив свою кандидатську дисертацію Анатолій Миколайович, отримавши на це благословення від самого Максима Рильського. В 20-му томі повного видання його творів вміщено листа, якого він надіслав в Чернівці молодому на той час Добрянському: "Ви взялися за цікаву тему – сонет. Мої висловлювання про сонет і його перспективи Вам, певно, відомі.... Отже, шлю Вам, як-то кажуть, благословення на подвиг...".
Велика ерудиція, вроджена інтелігентність, досконале володіння українським словом, талант захопити аудиторію мовленим словом ще в молодому віці дозволили йому бувати на різних представницьких літературно-мистецьких зустрічах і в суто особистих зустрічах з широко відомими творчими особистостями. Про ці незабутні зустрічі свідчать автографи Михайла Осадчого, Івана Манжари, Павла Усенка, Миколи Нагнибіди, Юрія Збанацького, Юрія Щербака, Петра Осадчука, Юрія Мушкетика. Світлани Йовенко, Степана Пушика, Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Івана Драча.
Чи не найліричніший серед автографів, написаних столичними літераторами, – той, що вивела рука Володимира Яворівського, дуже близького краянина А. Добрянського (їхні родимі села сусідять на Вінниччині), нині голови Національної спілки письменників України, депутата Верховної Ради України, – на його першій книзі "А яблука падають..." (1968 р.): "Рідний мій Тольцю! Все-все знаю і все розумію і завжди-завжди люблю! Ти щодня пасешся на полях моєї любові і мені від того добре. 7.08.68 р.".
60-ті-70-ті роки ХХ століття були щедрі на зустрічі братніх літератур, тим паче, що Анатолій Миколайович викладав курс "Література народів СРСР", при тому він ще й добре знав музику і мистецтво багатьох Радянських республік. Тому він був жаданим гостем на всіх літературних декадах, які відбувалися як у Чернівцях, так і в інших регіонах країни.
Так він познайомився з росіянами Є. Євтушенком і К. Паустовським, удмуртським поетом Германом Ходирєвим, білоруськими письменниками М. Багдановичем, Ригором Барадуліним, Янкою Брилем, грузино-українським поетом Раулем Чілачавою та Теймуразом Джангулашвілі.
Дарчі надписи на своїх книгах йому зробили латиські літератори: Зигмунт Скуїнь, Валдіс Лукс, Анна Саксе. Арвід Григуліс, Імант Аузінь, Ояр Вацієтіс. З далекого Кишинева щирі вітання "...з чуттям дружби, симпатії й поваги" шле йому український і молдавський літературознавець, письменник, академік Костянтин Попович. "Великому другові молдавської літератури" свої поетичні збірки дарували Василь Левицький, Григорій Бостан, Ілля-Тудор Зегря.
У бібліотеці присутні книги з автографами від зарубіжних авторів: болгарина Н. Ванцарова, поляка Є. Гижицького, професора університету з міста Саскатун (Канада) Ю. Фотія, українських письменників в Румунії К. Куцюк-Кочинського та П. Романюка.
Проте найбільший ряд автографів складають, безперечно, буковинські автори. Це науковці, студенти, письменники, мистецтвознавці, журналісти, які завжди йшли за порадою до Анатолія Миколайовича.
Ось тільки деякі з них: філологи - Олекса Романець, Богдан Мельничук, Семен Абрамович, Зінаїда Пенюк, Дмитро Білецький, Леонід Чернець, Ольга Червінська, Никифір Томашук, Іван Співак, Олександр Романенко, Василь Пішак, Валерій Лавренов, Степан Крижанівський, Ангеліна Коржупова, Надія Бабич, Ніна Гуйванюк, Володимир Антофійчук, Лідія Ковалець, історики-політологи Ігор Буркут, Анатолій Круглашов, Ігор Чеховський...
За автографами буковинських авторів можна написати ґрунтовне дослідження про розвиток української літератури від середини ХХ аж до початку ХХІ століття. Першим був Володимир Бабляк: "Вельмишановному Анатолію Миколайовичу, поету великої надії – з щирим побажанням радісних творчих успіхів. 5 вересня 1958 р., в Чернівцях". А далі в цьому ряду Володимир Вознюк, Микола Бучко, Віра Китайгородська, Віталій Колодій, Марія Матіос, Володимир Михайловський, Олег Сенчик, Галина Тарасюк, Михайло Ткач, Василь Фольварочний...
Дозволимо собі зацитувати Тамару Севернюк, яка на першій своїй збірочці "Серце вміє співати", виданої в 1977 році, писала: "...живій арфі музичної України, товаришеві і вчителю", а три роки пізніше на збірочці "На ранковій землі": "...Світлому Джерелу, з якого п'є юність наша". Він завжди розумів і слухав початківців, популярний письменник, на жаль, вже покійний, Василь Кожелянко написав на титулі своєї поетичної збірки "Терновий іній": "...з щирою вдячністю за добро, допомогу, науку, щирість в ті страшні часи. Щиро. 20.06.94 р.".
Окремо хочеться сказати про автографи від Михайла Івасюка, з яким вони були знайомі з далекого 1961 року, про що свідчить автограф на його першому романі: "...ніжному, прекрасному, задушевному лірикові і чудовій молодій людині, яку б я хотів називати все життя своїм щирим другом...". Побажання виявилося щирим і написане в щасливу хвилину. Про цю багатолітню дружбу свідчать віднайдені 22 автографи. Доля виявилася прихильною до вчених-ерудитів. Багато років вони працювали на кафедрі української літератури Чернівецького університету. Тому на всіх без винятку наступних свої книгах Михайло Григорович незмінно підкреслює: "моєму другові", "давньому другу і побратиму", "дорогому, дуже любому моєму серцю другу і товаришеві по роботі".
Не один автограф адресували А. Добрянському відомі митці – співаки, композтори, артисти, діячі кіно і театру. Серед них Ігор Ільїнський, Павло Кармелюк, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов'яненко, Марія Бієшу, Валентина Левко, Федір Жарко, Степан Сабадаш, Марія Миколайчук, Андрій Кушніренко, Павло Дворський, Левко Дутківський, Віктор Морозов, група творців фільму "Кайдашева сім'я".
Академік Іван Дзюба написом на книзі "Спрага" високо поцінував Анатолія Добрянського "...із вдячністю за його подвижницьку працю. Бажаю добра!". З ним погоджується Анатолій Солов'яненко, який на платівці "Анатолий Солов'яненко. Романсы" написав "...з вдячністю за гарний концерт з Вашим пишним словом! 14.05.1996, Чернівці".
Звичайно, неможливо в одній книзі охопити увагою всі автографи. Проте маємо надію, що своєю розповіддю нам вдалося хоч трішки наблизити читачів книги до незглибної душі і духовної криниці Анатолія Миколайовича, за чиїм феноменом стоїть титанічна праця над собою до останнього подиху.
Леся ЩЕРБАНЮК, директор Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського, Григорій ЗАСЛАВЕЦЬ, журналіст. На фото: з архіву бібліотеки: співачка Марія Бієшу (в центрі) під час її виступу в Чернівцях 25 вересня 1986 року, учений і письменник Михайло Івасюк також дарували Анатолію Добрянському свої автографи


  • 1
А хто ж був Анатолій Добрянський? Вчений та педагог, працював на філологічному факультеті Чернівецького університету. Його батька репресували у 30-ті роки. Добрянський, жив із мамою у невеликій двокімнатній квартирі по вулиці Шевченка у Чернівцях. Анатолій Добрянський був блискучим лектором — його жартома називали «український Іраклій Андронников» (у радянські часи відомий літературознавець, телеведучий). За свої погляди Добрянський не один раз страждав (іноді йому доводилося рятуватися в лікарні, вдаючись до хвороб, які, до речі, не полишали Анатолія Миколайовича впродовж життя). Кандидатську дисертацію про український сонет він захистив лише у 80-ті роки, хоча написав її набагато раніше. Річ у тому, що у дослідженні «Український сонет», яку він підготував до видання, згадував чимало творів, заборонених на той час авторів.

  • 1
?

Log in

No account? Create an account