?

Log in

No account? Create an account

журнал «Старожитності та сучасність»

Історія, Культура, Архівна справа, Краєзнавство, Новини

Previous Entry Share Next Entry
Ярослав Окуневський – невідомий генерал
stepan53

5 березня виповнюється 150 років від дня народження, а 24 жовтня – 81 рік від дня трагічної смерті одного з видатних українців кінця ХІХ - початку ХХ ст. Ярослава Окуневського, палкого патріота України, славетного медика, письменника-мариніста, морського генерального штабного лікаря (маріне генераль-штаб арц) флоту Австро-Угорщини (K.u.K Kriegsmarine), та справжнього Українця, що підтримав національно-визвольні змагання свого народу 1917-1920 рр., який зараз майже невідомий широкому загалу.

Досить часто Ярославу Окуневському в літературі приписують контр-адміральське звання, але після спе-ціального дослідження, проведеного автором статті, таку думку можна вважати хибною, адже у всіх флотах (навіть у радянському) адміральські звання стосувалися винятково командирів з’єднань кораблів, то еквівалентом (маріне генераль-штаб-арц) є і завжди буде генерал-майор (в багатьох флотах - генерал-майор медичної служби, але ніколи – контр-адмірал медичної служби).
Ярослав Окуневський, доктор медицини, організатор медичної служби у військово-морському флоті Австро-Угорщини, сягнув найвищих постів у імперії, обіймав посаду, еквівалентну званню генерал-майора. Мандрівник, автор публіцистичних праць, мемуарів та спогадів, меценат, засновник і керівник Української Санітарної місії ЗУНР у Відні, він належить до тих українців, яким в умовах поневолення українських земель сусідніми державами довелося працювати на чужині, здобувати визнання в інших народів.
Ярослав Окуневський народився 5 березня 1860 року в сім’ї священика Іполіта та Теклі Окуневських у містечку Радівці Сторожинецького району на Південній Буковині (тепер Редауци Сучавського повіту, Румунія). Його прадіда звали Окунем, а шляхетське закінчення до прізвища додав його дід Адам-Данило. Парафія у Радівцях була бідною, і згодом, у 1869 р., родина Окуневських переїхала до Яворова неподалік Косова. Діти зростали в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі, національної свідомості.
Родина Окуневських залишила вагомий слід в історії української культури і громадського руху. Старший брат Ярослава – Теофіл (1858-1937рр.) – відомий в Галичині адвокат, засновник «Просвіти», посол до австрійського парламенту у 1897-1900 рр. і 1907-1908 рр., до Галицького сойму (1880-1900; 1913-1914 рр.). В період ЗУНР - член Національної Ради ЗУНР, член її Президії. Значною мірою завдяки йому в домівці Окуневських в Яворові бували І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, О.Олесь, О.Кобилянська та інші діячі українського культурного життя того часу. Сестра Ольга (1877-1960) була відомою піаністкою, чотири роки навчалась у М.Лисенка, акомпанувала на концертах Соломії Крушельницькій. Двоюрідна сестра Софія Окуневська (1865-1926) – перша жінка-лікар в Галичині, приятелька О.Кобилянської.
Ярослав навчався спочатку в сільській школі в Яворові, опісля в семирічній школі у Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де він зазнав немало принижень від учнів-поляків. У віці 17 років вступив до Віденського університету на медичний факультет. Будучи в скрутному матеріальному становищі він отримав стипендію, яку військове міністерство Австро-Угорщини надавало для майбутніх ар-мійських лікарів.
У Відні він одразу ж поринув у національно-культурне життя української студенської громади, був головою студенського академічного товариства «Січ». Він як голова «Січі» провів перший з’їзд галицької та буковинської молоді 17 вересня 1880 р. в м.Коломия. Почесними членами віденської «Січі» були М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко.
Після отримання у 1884 р. диплому доктора медицини, щоб відпрацювати стипендію, служив корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м.Пула. У 1914-1918 рр. цей флот був восьмим у світі за бо-йовою потужністю. Захищав Адріатичне узбережжя імперії Габсбургів. Українців, тобто людей, в особових справах яких вказана їхня національність – українець, русин, рутен, серед моряків Австро-Угорщини було близько двох тисяч.
Тут, у Пулі та на морях і океанах світу пройшло понад 30 років життя Я.Окуневського. 1 листопада 1914 р. отримав звання генерал-майора морської медичної служби. Це була надзвичайно рідкісна для українця в Австрійській імперії військова службова кар’єра. Я.Окуневський вирізнявся великою працездатністю, інтелектом, вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Він заснував перший спеціальний морський шпиталь, в якому лікувалися моряки з усього світу, першим розробив статут медичної служби австро-угорського флоту, який запозичили багато флотів світу.
Служба на флоті дала Окуневському можливість подорожувати і побувати у всіх куточках світу. Він побував на прийомах імператорів, королів і султанів, ханів, баронів і вождів племен. У вільні хвилини все побачене він описував у захоплюючих і колоритних листах-спогадах до родини, фотографував. І у 1898 р. в Чернівцях Д.Лукіянович та В.Будзиновський видали листи та опубліковані нариси Я.Окуневського окремою книжкою під заголовком «Листи з чужини». Подорожні нотатки Я.Окуневського – це переважно своєрідна яскрава картина Европи, Азії та північно-східної Африки кінця ХІХ ст., які за оцінкою І.Франка, стали «взірцем української мемуарної та туристичної літератури».
Мандруючи впродовж 30 років на австрійських військових кораблях, Ярослав Окуневський ніколи не поривав зв’язок з Україною, жив її інтересами. Бувало, терпеливо розповідав, показував на картах неіснуючу країну – Україну - при дворах Еспанії та Італії, в палатах китайського імператора, де ніколи й не чули про таку країну, або ж плутали її з Польщею чи Росією. А королі й імператори, слухаючи цього високоосвіченого, вихованого генерал-майора, формували власну думку про українців та Україну.
Перша світова війна захопила Я. Окуневського у головному штабі флоту на посаді головного лікаря і начальника Головної медичної служби Австро-Угорського флоту. З початком війни у 1914 р., коли в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських Січових Стрільців (УСС), в скорому часі з яких було створено Легіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на їх забезпечення величезні суми з власних заощаджень, організував доставку медикаментів для УСС, та надав допомогу його санітарній службі.
Після проголошення у 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Я. Окуневський очолює Державну медичну місію ЗУНР у Відні. В 1919-1922 рр. переїжджає жити до брата у Городенку, стає головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР. Використавши свої звязки у Відні, він у 1919 р. організував до-ставку медикаментів і військово-медичного майна на потреби армії УНР. Значну допомогу надав для організації та підготовки 1-го Гуцульського полку морської піхоти в Коломиї.
Поразка УНР стала важким моральним ударом для вже літнього генерал-майора, який не міг перенести зради національних ідеалів з боку людей, яким він, незважаючи на власні матеріальні негаразди, допомагав. Та попри все Я.Окуневський не полишав громадської роботи, останні 10 років життя він провів у брата Теофіла в Городенці, де працював лікарем у лікарні, яку свого часу побудував за власні кошти.
Трагічний кінець настав 24 жовтня 1929 року. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Я.Окуневський був справжнім европейцем, надзвичайно культурною і вихованою людиною…. зразком джельтенмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру (пенсію), дуже бідував на старості літ і , не маючи сил нести злидні, а неможучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки». Похований у родинному склепі на цвинтарі в Городенці. За більшовицької влади родинний гробівець Окуневських було сплюндровано. Зараз гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури.
Постать Я.Окуневського в добу тоталітаризму була викреслена з історії нашої культури, літератури, медицини. Про генерал-майора флоту Австор-Угорської імперії, першого українця – кавалера Лицарського хреста Франца-Йосипа, ордена Лицаря еспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона – замовчували, публікації зберігались захованими в спецсховищах.
В процесі національного відродження в нашу історію і культуру повертається ім’я Ярослава Окуневського – великого патріота України, в Києві перевидано нещодавно його книгу «Листи з чужини», гробниця охороняється державою як пам’ятка історії та культури. У кількох містах його іменем названо вулиці, засновано премії ім. Я.Окуневського, нагрудний знак лауреатів премії, який належить до загальнофлотських відзнак.

Віктор Малик

  • 1
У нашій українські історії, ще є багато білих плям...

на світлині:Генерал Ярослав Окуневський.

Підпис на фото збиває з пантелику.
Дякую.

Ярослав Окуневський - невідомий генерал

На фото - Marineoberstabsarzt 1 Kl. (морський старший штабний лікар 1 класу - капітан 1 рангу) Маркил Рожанковський. Колега і підлеглий Ярослава Окуневського. Дуже цікава особистість. Після розпаду Австро-Угорщини повернувся на Батьківщину. Понад 30 років прцював лікарем у Калуші, де і завершив свій земний шлях.

  • 1