?

Log in

No account? Create an account

журнал «Старожитності та сучасність»

Історія, Культура, Архівна справа, Краєзнавство, Новини

Previous Entry Share Next Entry
Марія Никирса:Cеред зниклих площ Чернівців і площа Фердинанда
stepan53

У 1896 році, за поданням радника Ясеницького, після довгих дебатів общинна рада Чернівців погодилась продати отцям єзуїтам ще по 5 метрів ґрунту по обидві сторони споруди за 2 флорини за 1 м кв. і зобов'язала їх закласти сад та зробити гарну огорожу навкруг храму. Храм діяв і в перші роки радянської влади. Згідно з рішенням Чернівецької міської ради № 71 від 7 лютого 1945 року "Про увічнення пам'ятників архітектури", будівлю було взято на облік як пам'ятку архітектури місцевого значення. Зберігся короткий опис: "Готичний стиль. Матеріал - оштукатурена цегла сірого кольору, у стіни вставлено невеликі квадратні кольорові барельєфи. У вікнах – кольорові вітражі. Над входом – одна центральна вежа висотою 80 метрів. Автор - архітектор Ляйцнер. Будівничий - Леопольд. Підпорядкована ордену єзуїтів. Експлуатується як церква. Стан - добрий. Адреса: площа Дечебаль". Під документом стоїть підпис головного архітектора Чернівців В. Афанасьєва. У підвалі церкви знаходяться останки полеглих у боях з австрійцями польських солдатів, які з боями пробиралися через Рідківці на Україну і загинули в ніч з 14 на 15 лютого 1918 року.


Згідно з надісланою інспектору ради в справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР Соловйову ксьондзом Францішеком Краєвським інформацією від 28 травня 1952-го, у 1923 році в Чер-нівцях працювала спеціальна румунсько-польська комісія, яка займалася перевезенням праху польських легіонерів 2-ї Карпатської бригади у Краків, де їх перепоховали на Раковецькому кладовищі. Розкопки проводилися також у 1938-1939 роках. Металічні гроби привезли на тимчасове збе-рігання в підвали костелу єзуїтів, проте війна не дозволила здійснити перевезення в Польщу. Наприкінці 50-х років ХХ століття і храм, і монастир були закриті. 15 серпня 1960 року було прийнято рішення виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих № 444/17 "Про проведення реконструкції колишньої Вознесенської церкви ( вул. Шевченка, 2), переданої Чернівецькому обласному державному архіву", яким відповідні обласні структури були зобов'язані скласти проект і кошторис на реконструкцію церкви для розташування в ній архівосховищ, робочих кімнат і майстерень та з 1 жовтня 1960 року розпочати роботи з перебудови церкви під архів. У приміщенні колишнього кляштора на вул. Азовській (нині Д. Загула) з 1945 розміщувалося Чернівецьке культурно-освітнє училище (з 1962 року – технікум з підготовки культурно-освітніх працівників). Цей навчальний заклад мав театральний, танцювальний, хормейстерський та відділ духових інструментів.
До сьогоднішнього дня приміщення служило освітній меті. Другою фундаментальною спорудою площі Фердинанда стало приміщення 2-ї цісарсько-королівської гімназії з українськими паралельними класами. Гімназію відкрили у 1896 році. Буковинські українці домагалися відкриття української гімназії уже з середини 70-х років ХІХ століття. В 1893 році 25 українських громад звернулися до Буковинського сейму з петицією щодо відкриття української гімназії. Сейм, до складу якого входили представники різних націй та партій, одноголосно підтримав прохання і передав петицію уряду для втілення в життя. Питання про відкриття української гімназії активно підтримували посли державної Ради Австрії від Буковини та депутати Буковинського сейму професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький та професор Чернівецької вищої реальної школи Єротей Пігуляк. 29 листопада 1893 року відбулося засідання Буковинської крайової шкільної ради, де розглядалося питання про відкриття гімназії у Чернівцях.
Наголошувалося на тому, що однієї-єдиної на всю Буковину гімназії недостатньо (йшлося про першу державну цісарсько-королівську гімназію). Прохання української громади краю було задоволено, проте не повністю, а частково. Уже в червні 1896 року призначили директора 2-ї цісарсько-королівської нижчої гімназії з паралельними українськими класами Вінцента Фаустманна, який на той час вважався одним із найталановитіших педагогів краю. 1896/1897 навчальний рік гімназія розпочала у винаймленому приміщенні з трьома дійсними викладачами, одним допоміжним викладачем та трьома викладачами-сумісниками. Через рік до Буковинської кра-йової шкільної ради на конкурс подав документи Юліан Кобилянський - рідний брат Ольги Кобилянської) – проханням прийняти його на роботу в гімназію. До прохання було додано тарифікаційний лист, відомості про освіту та попереднє місце роботи. За підсумками конкурсу саме його було прийнято на роботу. Таким чином, у складі гімназії з'явилися українці. Крім Юліана Кобилянського, Володимира Кміцікевича - добрих знавців української, німецької, грецької та латинської мов, викладачами гімназії стали Антін Клим та Корнелій Козак.
Після смерті Вінцента Фаустманна у 1901 році директором гімназії було призначено українця, цісарсько-королівського професора 6-го рангу, голову товариства по підтримці гімназії Корнелія Козака. Одразу ж після відкриття гімназії постало питання про будівництво приміщення для неї. Ще 2 квітня 1895 року, за рік до відкриття гімназії, Чернівецький міський магістрат подарував для цілей побудови приміщення на площі Фердинанда земельні ділянки. Було складено документ дарування через представників адміністрації - бургомістра Антона Кохановського, представника крайової шкільної ради Євгена Зубчинського, міського радника та представника громадської ради Чернівців Бенно Штраухера та нотаріуса Юліуса Норвітцера. Керівником будівництва призначено радника Леопольда Байля. Крайовій шкільній раді було віддано наказ про те, що архітектура новозбудованого приміщення гімназії має створювати спільно з єзуїтською церквою на площі Фердинанда єдиний архітектурний ансамбль. З цією метою було створено будівельний комітет, будівельне управління та будівельну інспекцію. Будівельний комітет складався з голови-референта з адміністративних і економічних питань при крайовій шкільній раді Буковини, заступника голови будівельного департаменту крайової шкільної ради та членів комітету. Серед них значилися директор гімназії, представники магістрату та громадської ради міста. Для побудови гімназії було виділено 216 тисяч корон. Заплановані роботи передані підприємцям Казиміру Радецькому, Єреміасу Зікофанду, Хаїму Танненбауму. Було визначено і дату здачі споруди в експлуатацію - серпень 1904 року. Архітектор Леопольд Байль та інженер Еліас Функельштайн відмінно впоралися із поставленими завданнями. 1904/1905 навчальний рік гімназія розпочала у новозбудованому приміщенні, яке гармонійно вписалося не тільки в архітектуру площі Фердинанда, але й усього міста.

Гімназія була класичним навчальним закладом, тому на вивчення латинської та грецької мов відводилося понад 35 навчальних годин. Крім них, викладалися також німецька, польська та українська мови. Шкільною програмою передбачалося вивчення класичної філософії. Навчальний рік починався після закінчення вступних екзаменів - у перших числах вересня. Буковинські газети, переважно українські, уже в червні друкували оголошення про прийом учнів до української гімназії: "Браття хлібороби! Посилайте своїх дітей до сеї гімназії! Аби ви колись мали більше своїх рідних вищих порадників та помічників! Треба, щоби самі родичі або опікуни привели хлопців до впису". Газети часто шкодували, що, на їхню думку, мало дітей записано до гімназії. Ось як писала з цього приводу газета "Буковина": "До руської гімназії у Чернівцях зголосилося 34 хлопці, а склали іспити - 27. Мало. Звідки візьметься в нас інтелігенція, як не будемо посилати дітей до вищих шкіл? А що вартий нарід без інтелігенції, се ми бачимо на нас таких самих." Претенденти на звання гімназиста мали прийти до гімназії з батьком або опікуном, мати при собі шкільне свідоцтво. Для підготовчого класу вимагалося свідоцтво про закінчення трикласної народної школи, для першого гімназійного класу - свідоцтво про закінчення чотирикласної народної школи. Такса прийняття до першого класу складала 8 корон і 25 сотиків. Якщо претендент не складав іспитів, такса поверталася батькам. Для православної бурси при Народному домі (бурса призначалася для проживання дітей з провінції) треба було представити свідоцтво про народження, свідоцтво про закінчення народної школи та свідоцтво про бідність. Екзамени на атестат зрілості проводилися з середини квітня по червень. Перевідні екзамени також відбувалися у червні. В гімназії засновано цікаву програму з вивчення рідної мови, у ній, наприклад, значилися такі завдання: "Хід думок в Шевченковій поемі "Москалева криниця"; "Пояснення слів Шевченка "І чужому научайтесь і свого не цурайтесь"; "Сліди Гомерової "Одіссеї" в Кулішовій ідилії "Орися". Цікавими були й теми робіт з історії рідного краю, серед яких: «Первісна культура – матеріальна і духовна - Київської Русі в домонгольській добі; Значення Петра Могили для Русі; Вплив України на духовний розвиток русинів у Галичині; Народне відродження буковинських русинів; Промова учня до товаришів, заохочуючи їх до пильної науки рідної мови і літератури; Різдвяні звичаї - опис; Якої користі надає нам наука історії; Положення і околиці міста Чернівців; Вогонь - приятель та ворог чоловіка» і так далі. У гімназії працювали визначні діячі українства. Серед них - викладач релігії Євген Семака, що викладав релігію також і учням учительської семінарії.
Він був активним членом майже всіх важливих чернівецьких товариств, упродовж тривалого часу очолював товариство "Руська Бесіда" та "Руський народний дім". З гімназії, розташованої на площі Фердинанда, вийшло багато знаменитих людей, зокрема поет і перекладач Володимир Кобилянський, поет і перекладач, громадсько-культурний діяч Дмитро Загул, письменниця Ірина Вільде, редактор тижневика "Самостійність", голова товариства українських націоналістів Буковини Денис Квітковський, Ярема Канюк, всесвітньо відомі німецькомовні поети Пауль Целан та Еммануель Вайсґлас, письменник Георг Дроздовський та інші. Проте доля була надзвичайно жорстока до цих високоосвічених, інтелігентних людей, випускників гімназії. Багато з них були вимушені залишити рідний край, багато пройшли через гулаги та психушки. Серед випускників - відомі діячі української діаспори за кордоном: Василь Колотило (Австрія), Микола Целестин Суховерський, Ярослав Жуковський (останній учасник Буковинського куреня, згодом представник Буковини в Українській національній раді у Києві). Вихованці 2-ї цісарсько-королів-ської гімназії, яка пізніше була перетворена у ліцей, згодом у школу №23, нині – гімназію № 5 відзначилися не лише на освітньо-культурній ниві, а й у боротьбі за незалежну, соборну Україну, в науці та інших галузях. На площі Дечебаль у румунський час було збудовано дві споруди: міський ринок і гуртожиток підмайстрів. Роботи зі спорудження ринку розпочалися у 1924 році. 22 березня цього року тимчасова комісія примарії міста Чернівці під головуванням Скалата оголосила про намір здати в оренду частину площі Дечебаль, що розташована між вулицею Великокучурівською та єзуїтською церквою з одного боку та між вулицями священика Ебергардта і пам'ятником Святої Марії з іншого.

Оренда передбачала будівництво Критого ринку. Усі, хто бажав взяти участь у будівництві, мали подати проекти ринку до 15 квітня 1924 року. Ринок мав споруджуватися згідно з найсучаснішими досягненнями тогочасної техніки та естетики, при цьому вважалося за необхідне зважити на місце розташування майбутнього ринку та його архітектурне оточення, зокрема єзуїтський костел та розташовані поблизу споруди. Конкурсом зацікавилися відомі європейські фірми. Так, французька будівельна компанія "Des halles & Marches europeens" із Парижа після виходу оголошення на-діслала запит до примарії. Серед питань, що цікавили її представників, була кількість населення міста станом на 1924 рік та до війни, наявність у місті ринків, приблизна вартість оренди торгових точок у місті, план міста із зазначенням місць торгівлі тощо. Відповіді на поставлені запитання мусили слугувати визначенню вартості будівництва тощо. 20 червня з Парижа приїхала делегація у складі чотирьох осіб - представників вищезазначеної компанії, яка мала своє представництво і в Бухаресті, для підписання контракту і визначення кола інших питань. Проте конкурс виграла чернівецька будівельна фірма "Albina" (Бджілка), (директор Г. Сирбу). Вона запропонувала докладний проект ринку, який зберігся у фонді примарії до сьогодні. Площа ринку мала складати 3 тис. м кв., зі сторонами 50 на 60 метрів.

Ринок планувався критим, а сторона від вулиці Великокучурівської – двоповерховою. Проекти були підписані архітектором Панаїте та інженером Гайнріхом Шмідтом. Примарія внесла пропозицію про розташування на другому поверсі житлових приміщень, зокрема квартир. Однак керівництво фірми зуміло переконати примарію в недоцільності такого побажання, адже ще ніде у світі не зуміли об'єднати ринок із його шумом та гамором з житловими приміщеннями, мешканці яких потребуватимуть спокою і тиші. Фірма запропонувала розташувати на другому поверсі м'ясні і рибні павільйони, а в підвалі – холодильні установки та пральні. Виконавцем проекту стала чернівецька фірма "Гранітул", з якою 28 квітня 1924 року було укладено договір на будівництво. Договір підписали члени тимчасової комісії примарії Ніку Флондор, Альфред Мінкуш, Норберт Кіппер та представники фірми Макс Маурюбер та Гайнріх Готліб. Виконавець зобов'язався закінчити будівництво не пізніше, ніж через рік після підписання договору. Ринок було збудовано з деякими відхиленнями від первинного проекту, будівництво обійшлося в 20 мільйонів лей. Цікавий документ з історії, датований 21 червня 1948 року. У ньому йшлося про розширення території Червоноармійського ринку, у зв'язку із тим, що територія за-бруднюється через стоянку підвод, а це в літню пору може стати причиною кишкових захворювань. Виконавчий комітет Чернівецької міської ради депутатів трудящих рішенням № 332 від 21 червня 1948 року зобов'язав дирекцію Червоноармійського ринку не допускати стоянки жодної підводи на території та закріпити за дирекцією прилеглу територію двору з будівлями по вул. Червоноармійській, 62 та 60. Напівзруйновані будівлі на згаданій місцині було до-зволено розібрати, матеріали з даху передати міськжитлоуправлінню, а решту - використати для благоустрою ринку.

Після благоустрою стоянку підвод було перенесено в інше місце. 18 червня 1936 року відбулися урочистості з нагоди відкриття гуртожитку підмайстрів. Ьудівлі надали офіційну назву гуртожитку підмайстрів імені професора Іона І. Ністора. На її спорудження було затрачено 32 мільйони лей. Вона мала чотири поверхи та два підвали і була розрахована на 300 учнів, які утримувалися за рахунок Міністерства праці. Тут розташували велику публічну бібліотеку, зали для професійного навчання підмайстрів, кінозал, душові, пральню та їдальню, де за 10 лей можна було отримати повноцінний обід із трьох страв. Фасад споруди сягав 80 погонних метрів, площа, відведена для споруди – 1500 м2. Під час відкриття гуртожитку підмайстрів спочатку відбулося Богослужіння, відправу супроводжував хор товариства "Румунських підмайстрів".

На святі виступили інженер Кунеску, примар міста д-р Димитріє Мармелюк, префект Чернівецького повіту Георг Винту, директор гуртожитку товариства підмайстрів Траян Ількеу. Після них слово взяв міністр праці Іон Ністор, який зазначив, що велінням часу стало задоволення потреб людей праці. Згідно із законом "Про професійну підготовку", що був прийнятий у квітні 1936 року, турбота про молодих робітників, створення добрих умов для навчання і проживання стало першочерговим завданням держави. Нова споруда якраз і є свідченням турботи держави про кваліфікованих робітників. Тут усе – від зручних спалень і до конференц-зали - відповідає гігієнічним та санітарним вимогам. Міністр побажав молодим підмайстрам набуття кваліфікацій, досягнення успіхів у робітничій професії, викладачам та майстрам не шкодувати зусиль для прищеплення молодим людям духовності та любові до свого народу, оволодіння секретами справи. Після урочистого відкриття відбувся святковий обід, а ввечері на чудовій сцені нового гуртожитку - святковий концерт, де виступав хор товариства "Румунських підмайстрів".

Під диригуванням д-ра Аурела Мораріу він виконував релігійні та народні твори. На концерті були присутні пан міністр Іон Ністор, місцева влада та численні гості Нині в колишньому гуртожитку за адресою вул. Богомольця, 2 розташовано навчальний корпус № 2 Буковинського державного медичного університету.

Джерело:http://www.chvgazeta.hut.ru/#Теми